Національно-патріотичне виховання

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радісну мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову

І мову її солов'їну.

В. Сосюра

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася

У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення  мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання дошкільнят належать:

- формування любові до рідного краю: причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста;
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• прищеплення любові та поваги до ровесників, батьків, сусідів, інших людей, які оточують дитину.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на інтересі до найближчого соціального, природного і культурного оточення: сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села, країни, традицій та звичаїв свого народу.
Позитивне ставлення до світу закладається на основі виховання любові та поваги до найрідніших людей: мами, тата, бабусь, дідусів, братів, сестер, усвідомлення тісного взаємозв’язку між поколіннями.

Педагогам варто приділяти увагу формуванню у дошкільників дієвих емпатійних проявів щодо близьких, адже мало розуміти, що таке доброта, турбота, вдячність, взаємодопомога - необхідно проявляти ці почуття у повсякденні, цінувати членів своєї сім’ї й теплоту рідної домівки.

Патріотичне виховання передбачає також ознайомлення дітей дошкільного віку з природою рідного краю. При цьому акцент необхідно робити на красі, розмаїтті, багатстві та особливостях природного довкілля нашої країни, виховуючи любов до нього. Дошкільникам слід давати уявлення про різні типи природних ландшафтів України (гори, луки, степи, ліси, водойми тощо), її специфічний рослинний і тваринний світ, визначні природні об’єкти (найбільші річки, озера, найвищі гори, природні заповідники), характерні для певної місцевості кліматичні умови тощо.

Треба розповідати маленьким патріотам про назви рідного міста або села, найближчих вулиць, площ, столиці нашої Батьківщини, про її визначні місця. Також дітей дошкільного віку слід ознайомлювати із державною символікою України: прапор, герб, гімн.

Цікавою і корисною для них може бути інформація про людей, які прославили нашу країну: художників, композиторів, письменників, винахідників, учених, мандрівників, філософів, лікарів, спортсменів та характерні риси українського народу взагалі - миролюбність, доброзичливість, гостинність, працелюбність, творчість, мудрість тощо.

Ще одним важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення дітей до народознавства — вивчення культури, звичаїв рідного народу шляхом ознайомлення з характерними ознаками побуту українців: житло, одяг, предмети побуту, народна іграшка; народних ремесел: гончарство, вишивка, килимарство, лозоплетіння тощо; символів: верба і калина, вінок, рушник.

Дошкільний вік – важливий період формування духовності особистості. Саме в цей період закладаються основи формування духовності, почуттів, сприймання світу, усвідомлення свого «Я». Яскраві враження від краси рідної природи, творчої праці людей, героїчних вчинків українського народу сприяють вихованню в дітей любові  до сім’ї, українського народу, до рідної Батьківщини.

«Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо»
Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

Порада перша

Велику увагу приділяйте інтонаційній забарвленості мовлення. Малюки дуже реагують на тон голосу. Хоча вони ще не розуміють багато слів, але за тоном дорослого можуть зрозуміти: задоволений він чи ні. Але з інтонаціями треба бути обережними: від занадто театрального, дуже інтонаційно забарвленого мовлення дорослих діти втомлюються, а тому мозок дає команду «вимикатися» і діти дорослого вже не чують. Тож слід чергувати емоційне забарвлення зі спокійним, тихим мовленням.

Порада друга

Якнайбільше розмовляйте з дітьми. Слід не просто давати вказівки, а розмовляти. Адже від мовлення, яке буде чути дитина, залежить обсяг її пасивного словника, який згодом стане активним. Якщо дорослий візьме за правило все пояснювати малюку, то він скоро звикнуть прислуховуватися до його мовлення. Скажімо, мати збирає дитину на прогулянку. ЇЇ мовлення може бути приблизно таким: «Юлю, ми йдемо на вулицю. Там зараз прохолодно, тому що осінь. Тож треба тепло одягнутися. Зараз ми одягнемо теплі речі: штанці, светр, кофтинку і шапочку. Нам буде тепло. Ми будемо гуляти та дивитися на жовті листочки». Речення мають бути короткими, складатися переважно з іменників та дієслів. Поступово в мовлення слід вводити прикметники та займенники. Наприклад: «Подивіться, у Катрусі штанці червоні, а у Микитки – сині», «Чиї це червоні штанці? (мої) Чия червона шапочка? (моя) Чий червоний светрик? (мій)».

Порада третя

Використовуйте малі віршовані форми. У роботі з дітьми раннього віку батькам слід широко використовувати віршовані фольклорні твори та вірші українських авторів. Вони допоможуть звернути увагу дітей на певні дії та досягти бажаних результатів. Ми пропонуємо вірші, які можна використати:

- під час годування дітей;

- під час гігієнічних процедур у ванній кімнаті;

- під час одягання –роздягання дітей;

- під час укладання дітей спати, тощо.

Таких віршів є дуже багато. Їх можна підібрати на свій смак. Звісно, дуже добре, коли дорослий знає напам`ять і доцільно використовує малі віршовані форми, але їх спеціально вчити не обов`язково.

Дуже важливо правильно підбирати і використовувати твори. Вірш має бути невеликим, складатися переважно із іменників та дієслів. Під час проведення рухливих ігор, ігор-забавлянок використовують більш ритмічні вірші з чіткими фразами, а перед сном, прийомом їжі, на вечірній прогулянці — більш спокійніші, з розміреним ритмом.

Порада четверта

Активізуйте мовлення дітей. Для цього можна скористатися різними прийомами, зокрема дуже ефективним є прийом спільного декламування знайомого вірша, коли діти промовляють останнє слово кожного рядка, наприклад:

Їхав лис через … (ліс),

Лисенятам капці … (віз).

Щоб соснові … (шишки),

Не кололи … (ніжки).

Продовжити роботу з віршем можна, використавши ілюстрації до нього. Слід показати картинку з зображенням лиса, яка дасть змогу активізувати мовлення дітей за допомогою запитань. Скажімо так: «Їхав лис через ліс. Подивіться — це лис. Лис рудий. Скажи, Петрику:  рудий». «Який, Оксанко, лис?»(рудий). «Ще лис хитрий. Який лис?» (хитрий).

Потім показати картинку із зображенням лісу. При цьому мовлення дорослого може бути таким: «Це — ліс. У лісі росте багато дерев. Дерева бувають великі (можна руки підняти вгору, потягнутися), а бувають маленькі (можна присісти, руки опустити додолу). Які бувають дерева?»(великі, маленькі). Якщо діти не відповідають на запитання, треба підняти руки вгору або опустити їх донизу і нагадати їм, якими бувають дерева. Покажіть на картинці велике дерево: «Скажи, Оленко, яке це дерево?» (велике). Покажіть маленьке деревце: «Скажи, Сергійку, а це яке дерево?» (маленьке).

Якщо є можливість, варто показати дітям справжню шишку, заохочуючи їх до дій та мовлення: «Це шишка. Доторкніться до неї. (діти по черзі кладуть долоньки на шишку). Шишка колеться?» (колеться) «Вона колюча, то яка шишка?» (колюча) «А якщо стати ніжкою, то буде боляче? «(так, буде боляче). Тож лис купив лисенятам капці, щоб шишки не кололи ніжки. Шишка виросла на високому дереві, яке називається сосна.(слід показати зображення сосни на картинці). Як називається дерево, Катрусе?» (сосна) «Ця шишка виросла на сосні, тому її називають соснова. То яка це шишка, Сергійку?»(соснова) «Правильно, соснова шишка».

Нагадаємо, що речення повинні бути короткими. Якщо введено нове слово, наприклад «сосна», треба вживати його у кожному реченні, не замінюючи на слова «у ньому», «на ньому». Так потрібно відпрацьовувати кожен вірш.

Увага! Для того,  щоб слово з пасивного словника перейшло в активний, дитина має промовити його багато разів у різних ситуаціях.  Однак не треба переобтяжувати дитину великою кількістю слів. Якщо від дитини вимагати вимовляти занадто багато складних, довгих слів, результат може бути сумним — заїкання.

Порада п’ята

Широко використовуйте вправи для пальчиків. Це дуже важливо для розвитку мовлення. Тут вам стануть у пригоді ігри-забавлянки, як-от: «Сорока-ворона», «Ладки-ладусі», «Іде коза рогата», «Оцей пальчик», «Пальчику, пальчику, де ти був?». Адже діти дуже люблять дії з мовним супроводом

Наприклад,гра-імітація «Два півники»

Два півники, два півники

Горох молотили,(імітація рухів молотьби цілком)

Дві курочки-чубарочки

До млина носили.(імітація несіння мішка на плечах)

Цап меле,цап меле (колові рухи руками)

Коза насипає, (імітація рухів насипання)

А маленьке козенятко

На скрипочці грає. (імітація гри на скрипці).

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ  ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок,школа, інші освітні установи).
Так, видатний педагог Я.- А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: «Сім’я є істинним органом виховання”.
Відомий психолог О.М.Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється, що дитина в перші роки не сприймає зауважень,умовлянь, порад «чужої тьоті» (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї авторитетне – «Так мама сказала», «Так звелів тато». Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я. Дитина бачить приклад, поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва,будує свою поведінку на основі наслідування, відповідно до своєї статі.
Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – першим  інститутом соціалізації. Батьки розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.
Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили, вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства.
Глибокий, постійний контакт з дитиною – необхідна умова виховання у будь-якому віці.
Вираз «діти – дзеркало сім’ї” -  дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості.
У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, в т.ч. закладаються основи національної свідомості  і відбувається становлення особистості загалом. Ще В. О. Сухомлинський відзначав, що «… сім’я – це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші грані людини -громадянина, людини–трудівника, людини – культурної особистості. А.Макаренко, звертаючись до батьків, наголошував: «Ваша власна поведінка –найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте або караєте. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя».
Проте, сучасна українська сім’я зациклена на економічній площині життя. Дух комерціалізації витісняє з нашого життя усталенні цінності. Батьки живуть суєтно, поспіхом, вони переобтяжені буденними справами, затьмарені економічними проблемами - вони зовсім забули про дітей.
Хвилинку, дорослі, зупиніться: не пропускайте години батьківського щастя, подивіться в очі своєї дитини – там ви побачите свою старість. Чим більше часу ви будете приділяти дитині, тим більше любові отримаєте перебуваючи на пенсії .

Розумна батьківська любов
1. Розумна батьківська любов повинна базуватися на взаємній довірі. Ні син, ні доня з раннього дитинства не повинні таїти від батьків найменші порухи своєї душі, щоб саме до батьків бігли діти зі своїми радощами, горем, невдачами, із визнанням своєї провини, за порадою, співчуттям, втіхою.

2. Не намагайтесь і не прагніть задовольнити всі, навіть найменші забаганки і бажання дитини, бути у неї на "побігеньках". Це здебільшого викликає таку хворобу, як "нарцисизм", самозакоханість, егоїзм, що у перспективі може негативно позначитися на стосунках з рідними людьми.

3. Не відштовхуйте дитину надмірною суворістю, не викликайте страху від спілкування з вами, це може стати однією з причин скрутності, відчуження і створити у майбутньому прірву між батьками і дітьми.
4. Ніколи не виявляйте байдужості до справ дитини.

 

Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:

Які ж обов'язки мають діти, чи взаємопов'язані права та обов'язки? От на що пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:

  • не можна байдикувати, коли всі працюють;
  • не можна сміятися над старістю;
  • не можна вступати в суперечки з дорослими;
  • не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;
  • не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;
  • не можна робити те, що засуджують старші;
  • не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім тебе;
  • не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих;
  • не можна сідати обідати, не запросивши старшого;
  • - не можна чекати, доки з тобою привітається старший, ти повинен привітатися першим.

 

ЯК МОЖНА КАРАТИ ДИТИНУ ЗА ПОГАНУ ПОВЕДІНКУ

Яким чином сучасні батьки карають за погану поведінку і різні викрутаси своїх дітей? Деякі застосовуються каральні заходи: шльопають по попі малюка, примушують стояти в кутку чи лають.

Інші прихильники філософії заборон: ігнорують його, позбавляють улюбленої речі, не дозволяють дивитися вечірні мультики або навіть перестають показувати дитині свою любов. Ви не замислювалися як всі ці заходи впливають на дитину? І взагалі як можна карати дитину? Коли дорослі хочуть поділити покарання на "погані" і "хороші", практично всі з них схиляються до такої думки, що фізичні покарання - це дуже не добре і напевно краще б за баловство оголосити дитині бойкот ...
Однак травма психологічна, яку батьки можуть завдати покаранням, визначається не видом впливу на дитину, а тим, що воно означає для вас і дитини в контексті ваших з ним стосунків.

Якщо дитина впевнений у вашій любові й своєї "правильності", то в такому випадку навіть сильний ляпанець, від втомленою і роздратованою мами, не завдасть йому особливої шкоди, тому як має епізодичне, хвилинне значення. Але якщо ви дотримуєтеся думки про те, що покарання - це ні в якому разі не ваш метод, і при цьому, в глибині душі вважаєте дитину мало цікавим моральним слабаком, негідним турботи і любові, то через якийсь час у нього з'явиться тверда впевненість в тому, що він безглузде створення і нікому не потрібний. І тоді звичайна фраза, сказана в розпачі: "Як же ти так міг!" - Буде говорити вам про те, що в ньому розчарувався самий потрібний і близька йому людина. Це сильно занижує самооцінку дитини і не допоможе йому, коли він стане дорослим. Така людина буде намагатися не вирішувати виникаючі перед ним проблеми, а просто йти від них.

Природно, це не означає, що бити корисно, а засуджувати погано. Головне, що виховуючи малюка, ви повинні піклуватися про те, щоб у діях і стосунках з оточуючими у нього були правильні орієнтири, а це залежить скоріше від відносин з вами, ніж від того, як, коли і за що ви його покарали. А Ваші стосунки з дитиною будуть залежати, в першу чергу, від Вашого внутрішнього до нього відношення. Тому що, найчастіше, основа поведінки дитини закладається первісною реакцією батьків на той чи інший вчинок. Малюк спочатку щиро вірить і відданий вам.

Тому в першу чергу потрібно починати з себе і свого ставлення до дитини. Не кидайтеся образливими словами, не ображайте дитини. Пам'ятайте, що критикувати необхідно не дитини, а його вчинок, обов'язково показуючи вихід із ситуації. Так у нього буде формуватися прагнення до успіху і впевненість у собі.                                                                                                                                                                                                Тому проблема буде звучати правильніше не "як можна карати дитину", а чи можна взагалі його карати? Для відповіді на дане питання необхідно зрозуміти конкретні причини - чому дитина погано поводиться в тій чи іншій ситуації. Адже у дітей, навіть у найменших, завжди є свої мотиви поведінки.

ЯК ПРИВЧИТИ МАЛЮКА ПРИБИРАТИ ІГРАШКИ

Коли заняття або гра закінчені, від дітей, дійсно, вимагається вміння прибрати за собою все, із чим вони займалися. Це найважчий і не зовсім приємний обов’язок, який не завжди співпадає з настроєм дитини. Малюкам необхідно постійно нагадувати і показувати, як і де слід скласти іграшки. Іноді дитина, підкоряючись цій вимозі, виконує її формально, недбало. Наприклад, ставить пірамідки на місце, але вони не складені як належить, кільця нанизані непослідовно. Подібні дрібниці слід відзначити і попросити навести лад. Показати, як це зробити, або запропонувати: «Давай разом приберемо». Іноді «на допомогу варто підключити старшого брата чи сестру.

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радісну мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову

І мову її солов'їну.

В. Сосюра

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання дошкільнят належать:

- формування любові до рідного краю: причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста;
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• прищеплення любові та поваги до ровесників, батьків, сусідів, інших людей, які оточують дитину.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на інтересі до найближчого соціального, природного і культурного оточення: сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села, країни, традицій та звичаїв свого народу.
Позитивне ставлення до світу закладається на основі виховання любові та поваги до найрідніших людей: мами, тата, бабусь, дідусів, братів, сестер, усвідомлення тісного взаємозв’язку між поколіннями.

Педагогам варто приділяти увагу формуванню у дошкільників дієвих емпатійних проявів щодо близьких, адже мало розуміти, що таке доброта, турбота, вдячність, взаємодопомога - необхідно проявляти ці почуття у повсякденні, цінувати членів своєї сім’ї й теплоту рідної домівки.

Патріотичне виховання передбачає також ознайомлення дітей дошкільного віку з природою рідного краю. При цьому акцент необхідно робити на красі, розмаїтті, багатстві та особливостях природного довкілля нашої країни, виховуючи любов до нього. Дошкільникам слід давати уявлення про різні типи природних ландшафтів України (гори, луки, степи, ліси, водойми тощо), її специфічний рослинний і тваринний світ, визначні природні об’єкти (найбільші річки, озера, найвищі гори, природні заповідники), характерні для певної місцевості кліматичні умови тощо.

Треба розповідати маленьким патріотам про назви рідного міста або села, найближчих вулиць, площ, столиці нашої Батьківщини, про її визначні місця. Також дітей дошкільного віку слід ознайомлювати із державною символікою України: прапор, герб, гімн.

Цікавою і корисною для них може бути інформація про людей, які прославили нашу країну: художників, композиторів, письменників, винахідників, учених, мандрівників, філософів, лікарів, спортсменів та характерні риси українського народу взагалі - миролюбність, доброзичливість, гостинність, працелюбність, творчість, мудрість тощо.

Ще одним важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення дітей до народознавства — вивчення культури, звичаїв рідного народу шляхом ознайомлення з характерними ознаками побуту українців: житло, одяг, предмети побуту, народна іграшка; народних ремесел: гончарство, вишивка, килимарство, лозоплетіння тощо; символів: верба і калина, вінок, рушник.

Дошкільний вік – важливий період формування духовності особистості. Саме в цей період закладаються основи формування духовності, почуттів, сприймання світу, усвідомлення свого «Я». Яскраві враження від краси рідної природи, творчої праці людей, героїчних вчинків українського народу сприяють вихованню в дітей любові  до сім’ї, українського народу, до рідної Батьківщини.

«Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ

ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

Порада перша

Велику увагу приділяйте інтонаційній забарвленості мовлення. Малюки дуже реагують на тон голосу. Хоча вони ще не розуміють багато слів, але за тоном дорослого можуть зрозуміти: задоволений він чи ні. Але з інтонаціями треба бути обережними: від занадто театрального, дуже інтонаційно забарвленого мовлення дорослих діти втомлюються, а тому мозок дає команду «вимикатися» і діти дорослого вже не чують. Тож слід чергувати емоційне забарвлення зі спокійним, тихим мовленням.

Порада друга

Якнайбільше розмовляйте з дітьми. Слід не просто давати вказівки, а розмовляти. Адже від мовлення, яке буде чути дитина, залежить обсяг її пасивного словника, який згодом стане активним. Якщо дорослий візьме за правило все пояснювати малюку, то він скоро звикнуть прислуховуватися до його мовлення. Скажімо, мати збирає дитину на прогулянку. ЇЇ мовлення може бути приблизно таким: «Юлю, ми йдемо на вулицю. Там зараз прохолодно, тому що осінь. Тож треба тепло одягнутися. Зараз ми одягнемо теплі речі: штанці, светр, кофтинку і шапочку. Нам буде тепло. Ми будемо гуляти та дивитися на жовті листочки». Речення мають бути короткими, складатися переважно з іменників та дієслів. Поступово в мовлення слід вводити прикметники та займенники. Наприклад: «Подивіться, у Катрусі штанці червоні, а у Микитки – сині», «Чиї це червоні штанці? (мої) Чия червона шапочка? (моя) Чий червоний светрик? (мій)».

Порада третя

Використовуйте малі віршовані форми. У роботі з дітьми раннього віку батькам слід широко використовувати віршовані фольклорні твори та вірші українських авторів. Вони допоможуть звернути увагу дітей на певні дії та досягти бажаних результатів. Ми пропонуємо вірші, які можна використати:

- під час годування дітей;

- під час гігієнічних процедур у ванній кімнаті;

- під час одягання –роздягання дітей;

- під час укладання дітей спати, тощо.

Таких віршів є дуже багато. Їх можна підібрати на свій смак. Звісно, дуже добре, коли дорослий знає напам`ять і доцільно використовує малі віршовані форми, але їх спеціально вчити не обов`язково.

Дуже важливо правильно підбирати і використовувати твори. Вірш має бути невеликим, складатися переважно із іменників та дієслів. Під час проведення рухливих ігор, ігор-забавлянок використовують більш ритмічні вірші з чіткими фразами, а перед сном, прийомом їжі, на вечірній прогулянці — більш спокійніші, з розміреним ритмом.

Порада четверта

Активізуйте мовлення дітей. Для цього можна скористатися різними прийомами, зокрема дуже ефективним є прийом спільного декламування знайомого вірша, коли діти промовляють останнє слово кожного рядка, наприклад:

Їхав лис через … (ліс),

Лисенятам капці … (віз).

Щоб соснові … (шишки),

Не кололи … (ніжки).

Продовжити роботу з віршем можна, використавши ілюстрації до нього. Слід показати картинку з зображенням лиса, яка дасть змогу активізувати мовлення дітей за допомогою запитань. Скажімо так: «Їхав лис через ліс. Подивіться — це лис. Лис рудий. Скажи, Петрику:  рудий». «Який, Оксанко, лис?»(рудий). «Ще лис хитрий. Який лис?» (хитрий).

Потім показати картинку із зображенням лісу. При цьому мовлення дорослого може бути таким: «Це — ліс. У лісі росте багато дерев. Дерева бувають великі (можна руки підняти вгору, потягнутися), а бувають маленькі (можна присісти, руки опустити додолу). Які бувають дерева?»(великі, маленькі). Якщо діти не відповідають на запитання, треба підняти руки вгору або опустити їх донизу і нагадати їм, якими бувають дерева. Покажіть на картинці велике дерево: «Скажи, Оленко, яке це дерево?» (велике). Покажіть маленьке деревце: «Скажи, Сергійку, а це яке дерево?» (маленьке).

Якщо є можливість, варто показати дітям справжню шишку, заохочуючи їх до дій та мовлення: «Це шишка. Доторкніться до неї. (діти по черзі кладуть долоньки на шишку). Шишка колеться?» (колеться) «Вона колюча, то яка шишка?» (колюча) «А якщо стати ніжкою, то буде боляче? «(так, буде боляче). Тож лис купив лисенятам капці, щоб шишки не кололи ніжки. Шишка виросла на високому дереві, яке називається сосна.(слід показати зображення сосни на картинці). Як називається дерево, Катрусе?» (сосна) «Ця шишка виросла на сосні, тому її називають соснова. То яка це шишка, Сергійку?»(соснова) «Правильно, соснова шишка».

Нагадаємо, що речення повинні бути короткими. Якщо введено нове слово, наприклад «сосна», треба вживати його у кожному реченні, не замінюючи на слова «у ньому», «на ньому». Так потрібно відпрацьовувати кожен вірш.

Увага! Для того,  щоб слово з пасивного словника перейшло в активний, дитина має промовити його багато разів у різних ситуаціях.  Однак не треба переобтяжувати дитину великою кількістю слів. Якщо від дитини вимагати вимовляти занадто багато складних, довгих слів, результат може бути сумним — заїкання.

Порада п’ята

Широко використовуйте вправи для пальчиків. Це дуже важливо для розвитку мовлення. Тут вам стануть у пригоді ігри-забавлянки, як-от: «Сорока-ворона», «Ладки-ладусі», «Іде коза рогата», «Оцей пальчик», «Пальчику, пальчику, де ти був?». Адже діти дуже люблять дії з мовним супроводом

Наприклад,гра-імітація «Два півники»

Два півники, два півники

Горох молотили,(імітація рухів молотьби цілком)

Дві курочки-чубарочки

До млина носили.(імітація несіння мішка на плечах)

Цап меле,цап меле (колові рухи руками)

Коза насипає, (імітація рухів насипання)

А маленьке козенятко

На скрипочці грає. (імітація гри на скрипці).

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ  ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок,школа, інші освітні установи).
Так, видатний педагог Я.- А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: «Сім’я є істинним органом виховання”.
Відомий психолог О.М.Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється, що дитина в перші роки не сприймає зауважень,умовлянь, порад «чужої тьоті» (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї авторитетне – «Так мама сказала», «Так звелів тато». Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я. Дитина бачить приклад, поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва,будує свою поведінку на основі наслідування, відповідно до своєї статі.
Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – першим  інститутом соціалізації. Батьки розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.
Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили, вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства.
Глибокий, постійний контакт з дитиною – необхідна умова виховання у будь-якому віці.
Вираз «діти – дзеркало сім’ї” -  дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості.
У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, в т.ч. закладаються основи національної свідомості  і відбувається становлення особистості загалом. Ще В. О. Сухомлинський відзначав, що «… сім’я – це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші грані людини -громадянина, людини–трудівника, людини – культурної особистості. А.Макаренко, звертаючись до батьків, наголошував: «Ваша власна поведінка –найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте або караєте. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя».
Проте, сучасна українська сім’я зациклена на економічній площині життя. Дух комерціалізації витісняє з нашого життя усталенні цінності. Батьки живуть суєтно, поспіхом, вони переобтяжені буденними справами, затьмарені економічними проблемами - вони зовсім забули про дітей.
Хвилинку, дорослі, зупиніться: не пропускайте години батьківського щастя, подивіться в очі своєї дитини – там ви побачите свою старість. Чим більше часу ви будете приділяти дитині, тим більше любові отримаєте перебуваючи на пенсії .

Розумна батьківська любов
1. Розумна батьківська любов повинна базуватися на взаємній довірі. Ні син, ні доня з раннього дитинства не повинні таїти від батьків найменші порухи своєї душі, щоб саме до батьків бігли діти зі своїми радощами, горем, невдачами, із визнанням своєї провини, за порадою, співчуттям, втіхою.

2. Не намагайтесь і не прагніть задовольнити всі, навіть найменші забаганки і бажання дитини, бути у неї на "побігеньках". Це здебільшого викликає таку хворобу, як "нарцисизм", самозакоханість, егоїзм, що у перспективі може негативно позначитися на стосунках з рідними людьми.

3. Не відштовхуйте дитину надмірною суворістю, не викликайте страху від спілкування з вами, це може стати однією з причин скрутності, відчуження і створити у майбутньому прірву між батьками і дітьми.
4. Ніколи не виявляйте байдужості до справ дитини.

Десять НЕ МОЖНА Сухомлинського:

Які ж обов'язки мають діти, чи взаємопов'язані права та обов'язки? От на що пропонував звернути увагу видатний педагог В. Сухомлинський:

  • не можна байдикувати, коли всі працюють;
  • не можна сміятися над старістю;
  • не можна вступати в суперечки з дорослими;
  • не можна виявляти невдоволення через те, що в тебе немає якоїсь речі;
  • не можна допускати, щоб мати давала тобі те, що вона не може дати собі;
  • не можна робити те, що засуджують старші;
  • не можна залишати літню людину самотньою, якщо в неї немає нікого, крім тебе;
  • не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу дорослих;
  • не можна сідати обідати, не запросивши старшого;                                                                                  - не можна чекати, доки з тобою привітається старший, ти повинен привітатися першим.

ЯК МОЖНА КАРАТИ ДИТИНУ ЗА ПОГАНУ ПОВЕДІНКУ

Яким чином сучасні батьки карають за погану поведінку і різні викрутаси своїх дітей? Деякі застосовуються каральні заходи: шльопають по попі малюка, примушують стояти в кутку чи лають.

Інші прихильники філософії заборон: ігнорують його, позбавляють улюбленої речі, не дозволяють дивитися вечірні мультики або навіть перестають показувати дитині свою любов. Ви не замислювалися як всі ці заходи впливають на дитину? І взагалі як можна карати дитину? Коли дорослі хочуть поділити покарання на "погані" і "хороші", практично всі з них схиляються до такої думки, що фізичні покарання - це дуже не добре і напевно краще б за баловство оголосити дитині бойкот ...
Однак травма психологічна, яку батьки можуть завдати покаранням, визначається не видом впливу на дитину, а тим, що воно означає для вас і дитини в контексті ваших з ним стосунків.

Якщо дитина впевнений у вашій любові й своєї "правильності", то в такому випадку навіть сильний ляпанець, від втомленою і роздратованою мами, не завдасть йому особливої шкоди, тому як має епізодичне, хвилинне значення. Але якщо ви дотримуєтеся думки про те, що покарання - це ні в якому разі не ваш метод, і при цьому, в глибині душі вважаєте дитину мало цікавим моральним слабаком, негідним турботи і любові, то через якийсь час у нього з'явиться тверда впевненість в тому, що він безглузде створення і нікому не потрібний. І тоді звичайна фраза, сказана в розпачі: "Як же ти так міг!" - Буде говорити вам про те, що в ньому розчарувався самий потрібний і близька йому людина. Це сильно занижує самооцінку дитини і не допоможе йому, коли він стане дорослим. Така людина буде намагатися не вирішувати виникаючі перед ним проблеми, а просто йти від них.

Природно, це не означає, що бити корисно, а засуджувати погано. Головне, що виховуючи малюка, ви повинні піклуватися про те, щоб у діях і стосунках з оточуючими у нього були правильні орієнтири, а це залежить скоріше від відносин з вами, ніж від того, як, коли і за що ви його покарали. А Ваші стосунки з дитиною будуть залежати, в першу чергу, від Вашого внутрішнього до нього відношення. Тому що, найчастіше, основа поведінки дитини закладається первісною реакцією батьків на той чи інший вчинок. Малюк спочатку щиро вірить і відданий вам.

Тому в першу чергу потрібно починати з себе і свого ставлення до дитини. Не кидайтеся образливими словами, не ображайте дитини. Пам'ятайте, що критикувати необхідно не дитини, а його вчинок, обов'язково показуючи вихід із ситуації. Так у нього буде формуватися прагнення до успіху і впевненість у собі.                                                                                                                                                                                                Тому проблема буде звучати правильніше не "як можна карати дитину", а чи можна взагалі його карати? Для відповіді на дане питання необхідно зрозуміти конкретні причини - чому дитина погано поводиться в тій чи іншій ситуації. Адже у дітей, навіть у найменших, завжди є свої мотиви поведінки.

ЯК ПРИВЧИТИ МАЛЮКА ПРИБИРАТИ ІГРАШКИ

Коли заняття або гра закінчені, від дітей, дійсно, вимагається вміння прибрати за собою все, із чим вони займалися. Це найважчий і не зовсім приємний обов’язок, який не завжди співпадає з настроєм дитини. Малюкам необхідно постійно нагадувати і показувати, як і де слід скласти іграшки. Іноді дитина, підкоряючись цій вимозі, виконує її формально, недбало. Наприклад, ставить пірамідки на місце, але вони не складені як належить, кільця нанизані непослідовно. Подібні дрібниці слід відзначити і попросити навести лад. Показати, як це зробити, або запропонувати: «Давай разом приберемо». Іноді «на допомогу варто підключити старшого брата чи сестру.